Етносоціальні процеси та рівень життя населення

Деталі
Опубліковано: Вівторок, 07 квітня 2020, 14:18
Перегляди: 275

Дистанційне навчання. Історія України. 11-А клас

 

Учитель: Гаврилюк Ю.П.

 

Етносоціальні процеси та рівень життя населення

 

Демографічні зміни

Україна – п'ята за чисельністю населення держава в Європі після Німеччини (80 млн. душ), Італії (58 млн.). Ве­ликої Британії (57,3 млн.), Франції (57 млн.). Але демо­графічна ситуація в Україні – найскладніша в Європі.

Демографічні процеси, пов'язані з розвитком і відтво­ренням народонаселення, посідають важливе місце в житті суспільства.

Дані перепису населення 5–14 грудня 2001 р.:

Кількість населення України складає 48 млн. 457 тис. душ.

Чисельність міського населення – 32 млн. 574 тис.,

сільського – 15 млн. 878 тис.

Відповідно до перепису 1989 р.:

міське населення зменшилося на 2 млн. душ,

сільське – на 1,2 млн.

53,7% населення країни складають жінки.

В Україні нараховується 5 міст-мільйонників:

Київ – більше 2,6 млн. душ,

Харків – 1 млн. 470 тис,

Одеса – 1 млн. 29 тис,

Донецьк – 1 млн. 16 тис,

Дніпро – 1 млн. 15 тис.

1. Смертність в Україні перевищує народжуваність (депопуляція).

У 1991 р. це перевищення досягло 40 тис.,

у 1992 р. – 100 тис,

за 1993 р. – 180 тис,

за 1994 р. – 200 тис,

за 1998 р. – 400 тис.,

за 2000 р. – 400 тис.

2. За народжуваністю Україна посідає сьогодні останнє місце серед держав СНД, а за смертністю – одне із перших.
80% українських дітей – хворі.

40 тис. жінок не доношують вагітності, зростає мате­ринська смертність.

3. За життєвим рівнем наша країна в останні роки опини­лася на одному з останніх місць у світі.

4. Тривалість життя в Україні на 6–7 років коротша, ніж у розвинених країнах світу.

5. Відбувається старіння населення (1996 р. частка людей понад 60 років перевищувала 19%).Така вікова структура посилює навантаження на працююче населення і гос­тро ставить питання про соціальні програми.

6. Посилився потік міграції (виїжджають, керуючись пере­важно економічними мотивами, найдієздатніші групи населення, багато молоді, до 76% – люди віком до 30 років)

7. Перевага частки жінок у кількісному складі населення (53,7%).

8. Високий відсоток міського населення.

9. Висока густота населення. Середня густота населення в Україні складає 86 осіб на 1 кв. км. Населення по Україні розміщено нерівномірно. Найбільша густота на­селення – в індустріально розвинених регіонах України – Донбасі й Подніпров'ї (по 200 осіб на 1 кв. км.), наймен­ша – у поліській та степовій частині України (в Чернігівській області, наприклад, густота населення складає 44 особи на 1 кв. км.).

10. У середньому по Україні відбувається на кожну тисячу населення 5,5 шлюбу і 4 розлучень, що призводить до виховання багатьох дітей у неповних сім'ях.

 

Причини демографічних змін я Україні

1. Тяжке матеріальне становище більшості населення.

2. Недолугі економічні реформи.

3. Складна криміногенна ситуація.

4. Криза сім'ї.

5. Подальша емансипація жінок, їх небажання народжувати навіть двох-трьох дітей.

6. Демографічні зміни пов'язані з науково-технічним про­гресом, який призвів до:

  • забруднення довкілля відходами виробництва;
  • забруднення довкілля радіоактивними речовинами вна­слідок чорнобильської катастрофи. Зона екологічного лиха охопила 20–25% нашої території;
  • створення штучних (синтетичних) матеріалів, яких при­рода сама переробляти не може;
  • використання хімічних речовин у сільському госпо­дарстві (гербіциди, пестициди тощо), які негативно впливають на здоров'я людини;
  • нераціонального використання природних ресурсів, нега­тивних наслідків для життя людини (забруднення земель, водних ресурсів, вирубування лісів та ін.);
  • відсутності високоефективних очисних споруд тощо.

 

Падіння рівня життя населення

Загострення становища в економіці, падіння виробницт­ва, інфляція – все це негативно позначилося на життєвому рівні народу України.

1.  Після проведення лібералізації цін у 1992 р. основна маса населення (64%) опинилася за межею бідності.

2. Люди втратили всі свої заощадження.

3. Знизилася частка заробітної платні в національному доході до 39% за 1993 р., до 25% у 1994 р. Та й зараз ця частка невелика.

4. За 1991–1995 рр. споживчі ціни виросли у 118 тис. разів, а грошові прибутки у 27,7 тис. разів (розрив складав 4 рази).

5. У 1993 р. середньомісячний прибуток на душу населення складав (у доларах США):

в Україні – 15,

Польщі – 150,

Туреччині – 360,

Словенії – 400,

США – 1500.

6. Знизилася купівельна спроможність населення.

Для переважної більшості населення товари довгостро­кового вжитку стали недоступними.

7. Істотно скоротився рівень споживання основних видів продуктів:

У 1991–1996 рр. споживання м'яса скоротилося на 50%,

молока – на 38%,

хліба й круп – на 12%.

8. В Україні мінімальний споживчий бюджет є значно вищим від мінімальної заробітної платні.

9. Гостро постала житлова проблема:

  • майже 3 млн. сімей потребує поліпшення житлових умов;
  • обсяг житлового будівництва значно скоротився;
  • житло   стало предметом   купівлі-продажу і ціни на нього значно зросли.

10. Зросло безробіття. У 1997 р. рівень безробіття склав 1,3%.

В Україні працює служба зайнятості.

11. 3а експертними оцінками, нині до категорії бідних на­лежать 27,8% українців, а ще 14,2% – до злиденних.

12. 78% бідних становлять сім'ї, де хтось із дорослих працює, бо понад 70% працюючих отримують заробітну платню меншу за прожитковий мінімум.

13. Прямою реакцією на погіршення економічного стано­вища стали масові страйки гірників, які відбувались у

лютому – березні 1992 р.,

червні – липні 1993 р.,

липні 1996 р.,

травні 1998 р.

14. Протягом 1993–2002 рр. за рішенням уряду неоднора­зово підвищувалися розміри пенсій та посадових окла­дів. Проте зростання цін на енергоносії звело нанівець ці підвищення.

15. В Україні – 15 млн. пенсіонерів, 1,3 млн. людей, які отримують допомогу на дітей, і лише 13 млн. людей, які виробляють матеріальні блага.

16. За рівнем життя Україна посідає 83-тє місце у світі.

17. Позитивним є те, що відсутні черги й дефіцит товарів, характерний значний асортимент товарів.

 

Соціальна диференціація суспільства

Для соціальної структури України характерне розшару­вання суспільства.

1. В Україні складання "середнього класу" – гаранта стабільності в суспільстві проходить повільно.

2.  Зростає напруженість між "багатими" та "бідними".

  • 5% населення України розпоряджається 34,2% загаль­них доходів держави;
  • 0,2% громадян отримують прибуток на члена сім'ї в 20 тис. доларів на місяць;
  • 6З,9% населення України належить до малозабезпечених.

3. "Багатими" здебільшого ставали завдяки не підприємницькій діяльності,  а маніпулюванню держав­ною власністю, ресурсами, спекуляції, злочинній діяль­ності, корупції, "тінізації" економіки тощо.

Наприкінці 90-х рр. у "тіньовий" обіг поза банківським обліком перейшло до 60% національного доходу.

 

Стан навколишнього середовища

Екологічна проблема – одна з найскладніших в Україні.

1. Щороку в атмосферу викидається 17 млн. тонн шкідли­вих речовин.

2. У 21 місті України, де проживають 22% населення кра­їни, забрудненість повітря в 15 разів перевищує гранич­но допустимі норми.

3. Гостро постала проблема забруднення Дніпра.

Щорічно до Дніпра потрапляє 8 млн. тонн забруднених речовин, внаслідок чого майже п'ята частіша населення України постачається водою, що не відповідає санітарним нормам.

4. Посилилася загроза технологічних і екологічних катастроф.

5. В Україні сконцентровано до 40% атомної енергетики колишнього СРСР

Тому у серпні 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла спеціальну постанову "Про невідкладні заходи із захисту громадян України від наслідків чорнобильської катастро­фи". Було припинено будівництво об'єктів хімічної, нафто­хімічної, мікробіологічної промисловості, атомних станцій.

6. Щорічні втрати України від погіршення її екологічного стану становлять 15–20% валового національного при­бутку.

7. Відбувається деградація українських чорноземів:

  • Якщо на початку XX ст. вони містили 18-20% гумусу, то зараз – у 5–6 разів менше;
  • Площа окислених ґрунтів зросла більш як на 30%, засо­лених і солонцюватих – на 25%;
  • 5 млн. га, в тому числі 3,5 млн. сільськогосподарських угідь, зазнали радіоактивного забруднення;
  • ерозією вражено третину всієї орної землі.

8. Останніми роками в Україні відбувалися численні при­родні катаклізми:

  • велика повінь у Закарпатті у листопаді 1998 р., внас­лідок якої загинуло 18 людей, зруйновано 2655 будинків, а 2800 будівель потребували капітального ремонту. Було завдано збитків на 584 млн. грн., а збитки населення ста­новили 57 млн. грн.
  • У квітні 1999 р. в с. Костинці Чернівецької області став­ся величезний зсув на площі 5 кв. км, який знищив 40 житлових будинків і частково зруйнував 65.
  • У 1999 р. знову в багатьох районах Закарпаття значних руйнувань завдала повінь.
  • У багатьох областях України (Херсонській, Мико­лаївській, Луганській та ін.) відбувається підняття ґрун­тових вод, що завдає значних збитків населенню.

Причини гострої проблеми екології:

  • страшні наслідки чорнобильської катастрофи;
  • перенасиченість України підприємствами з відсталими шкідливими технологіями;
  • неконтрольоване накопичення шкідливих відходів в то­му числі з-за кордону, які забруднюють землю, повітря, воду;
  • слабка законодавча база охорони природи; недостатнє фінансування природоохоронних заходів.

 

Декларація прав національностей України

(1 листопада 1991 р.)

Верховна Рада України, беручи до уваги, що на тери­торії  України   проживають громадяни більш як 100 на­ціональностей, прийняла Декларацію прав національностей України, яка складається з семи статей.

Стаття 1. Вказується, що Українська держава гарантує всім народам, національним групам, що проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права. Представники народів і національних груп обираються на рівних правах в органи державної влади всіх рівнів, обіймають будь-які посади в органах управління, на підприємствах, в установах, організаціях.

Стаття 2. Підкреслюється, що Українська держава гаран­тує всім національностям права на збереження їх тра­диційного розселення і забезпечує існування національно-адміністративних одиниць, сприяє   розвиткові всіх національностей і культур.

Стаття 3. Українська держава гарантує всім народам і національним групам право вільного користування різними мовами в усіх сферах суспільного життя, в тому числі освіту, виробництво, отримання і поширення інформації. У регіонах, де проживають компактно кіль­ка національних груп, поряд із державною українською мовою може функціонувати мова населення даної місце­вості. Також гарантується право вільного користування російською мовою.

Стаття 4. Всім  громадянам України гарантується право сповідувати свою релігію, використовувати свою націо­нальну символіку, відзначати свої національні свята.

Стаття 5. Підкреслюється, що пам'ятки історії та культу­ри народів і  національних груп на території України охороняються законом.

Стаття 6. Усім національностям гарантується право ство­рювати свої культурні центри, об'єднання. Ці організації можуть проводити діяльність, спрямовану на розвиток національної культури, сприяти створенню; музеїв, теат­рів, кіностудій.

Стаття 7. Вказується, що національні культурні  центри, представники національних меншин мають право на вільні контакти зі своєю історичною батьківщиною.

 

Міжнаціональні відносини

Згідно з переписом 5–14 грудня 2001 р. на території України проживають представники 130 національностей і народностей Серед них:

українців – 37 млн. 541,7 тис. душ (77,8%);

росіян – 8 млн. 334,15 тис. душ (17, 3%).

Українську мову назвали рідною 67,5% населення України, російську 29,6%.

1. Від перших днів незалежності в Україні було проголо­шено рівноправність усіх громадян незалежно від національності

2. Україна рішуче виступала і виступає Проти підриву су­веренітету і територіальної цілісності держави. А тому рішуче боролася проти:

  • сепаратизму Кримської Автономної Республіки;
  • вимоги Росії про передатні їй Криму;
  • сепаратизму кримських татар;
  • ·вимоги автономій у південних і східних регіонах;
  • вимог ряду румунських керівників про повернення Північної Буковини та ін.

3. Заслугою молодої держави стало те, що поталанило уникнути міжнаціональних конфліктів.

 

Етнічні меншини України

Етнос – це культурна спільнота, яка мас спільну історичну територію чи зберігає зв'язок із нею, спільні культурні та психологічні риси, які сформувалися впродовж століть.

Національні меншини – це етнічна група, члени якої мають спільні з корінним народом громадянські права і право на реалізацію власної специфіки (в мові, релігії, звичаях, культурі тощо) па державному рівні.

Закон "Про національні меншини в Україні" гарантував кожному народові право на:

  • культурно-національну автономію;
  • відродження історико-культурних традицій;
  • відзначення своїх свят;
  • сповідування своєї релігії;
  • використання національної символіки:
  • розвій національної культури;                
  • розвиток засобів масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів.

Листопад 1991 р. В Одесі відбувся перший всеукраїнський міжнаціональний конгрес із проблем духовного відрод­ження народів, які живуть в Україні.

На середину 1994 р. в Україні було зареєстровано понад 300 організацій національних меншин, які репрезентували 38 народів, що проживали в Україні. Координує їхню діяльність Рада національних товариств України.

В Україні почали відкриватися школи з викладанням молдавською, угорською, польською та іншими мовами національних меншин. У місцях компактного проживання національних меншин працює 210 шкіл із викладанням національними мовами. У вищих навчальних закладах відкрито факультети з вивчення болгарської угорської, но­вогрецької, єврейської, кримськотатарської та інших мов національних меншин. Мовами національних меншин виходять газети і журнали, здійснюються радіо- і телепередачі.

Україна чимало зробила для забезпечення переселення в Крим 250 тис. кримських татар. У лютому 1992 р. було відновлено Автономну Республіку Крим.

 

Домашнє завдання: Опрацювати § 32

 

Слідкуйте за змінами на цій сторінці!