Наддніпрянська Україна в 1900–1914 рр.

Деталі

Опубліковано: Субота, 14 березня 2020, 23:18

Перегляди: 310

Дистанційне навчання. Історія України. 9-ті класи

Учитель: Гаврилюк Ю.П.

Наддніпрянська Україна в 1900–1914 рр.

Економічний розвиток

Промисловість:

•  високі темпи розвитку;

•  переважання іноземного капіталу;

•  нерівномірний розвиток регіонів (концентрація виробництва на Лівобережжі та Південній Україні);

•  70% промисловості зорієнтоване на видобуток сировини;

•  1900 – 1903 р.– економічна криза зумовлена перевиробництвом, яка охопила в найрозвинутіші галузі промисловості в Україні, зокрема металургійну і кам’яновугільну. Економічна криза сприяла посиленню концентрації виробництва й утворенню монополій;

•  поява наприкінці ХІХ – початку ХХ століття монополій (монополізація виробництва).

Монополія – це об’єднання підприємств однієї галузі, яке панує на ринку.

Види монополій:

Трест – об’єднання підприємств, які повністю втрачають свою самостійність.

Синдикат – об’єднання підприємств, які зберігають виробничу самостійність, а для комерційної діяльності створюють спільне підприємство – синдикат.

Картель – об’єднання, у якому підприємства зберігають виробничу та фінансову самостійність.

Концерн – багатогалузеве об’єднання із злиттям банківського та страхового капіталу.

У Наддніпрянській Україні переважали синдикати («Продвагон», «Продамет», «Продвугілля»…)

Сільське господарство:

Столипінська аграрна реформа 1906 – 1911 рр.

(П. Столипін – міністр внутрішніх справ та голова Ради міністрів Російської імперії):

•  розбивалися селянські общиниі земельний наділ переходив до селянина в приватну власність;

•  земля ставала товаром;

•  передбачалася ліквідація аграрного перенаселення шляхом заохочення переселення в східні райони Росії.

Відруб – це земельна ділянка, що передавалася в приватну власність.

Хутір – це селянське господарство з належною до нього землею. З відрубів селяни утворювали власні хутори.

Наслідки реформи неоднозначні:

•  зростання с/г виробництва;

•  поширення товарних відносин у с/г;

•  розшарування селянства (10–15% селян стали заможними, 50% – залишалися бідними);

•  міграція населення на Далекий Схід, до Сибіру, Середньої Азії.

Створення українських політичних партій Наддніпрянської України

Україна в роки революції в Російській імперії 1905-1907 рр.

Причини революції:

1. Низький рівень життя більшості населення.

2. Важкі умови праці робітників.

3. Малоземелля селян.

4. Самодержавство.

5. Поширення соціалістичних ідей.

6. Російсько-японська війна.

Основні революційні події:

9 січня 1905 р. – «Кривава неділя» – розстріл царськими військами мирної робітничої демонстрації в Петербурзі (вбито і поранено 5 тис. чол.) – початок революції.

У результаті розпочалися робітничі та селянські повстання по всій Росії (також і в Україні), створюються місцеві Ради депутатів, які перебирають владу в свої руки. Спроба царської влади силою придушити революцію була невдалою. Починаються виступи проти влади в армії та на флоті:

У червні 1905 р. в Одесі повстання моряків на броненосці «Потьомкін» на Чорноморському флоті.

18–21 грудня 1905 р. – «Сорочинська трагедія»– жорстоке придушення повстання жителів с. Великі Сорочинці Полтавської губернії. Письменник Володимир Короленко відобразив ці події в нарисі «Сорочинська трагедія».

Жовтень 1905 р. – Жовтневий усеросійський політичний страйк «Геть самодержавство».

17 жовтня 1905 р.– видання царем Миколою ІІ Маніфесту про скликання Державної Думи та надання політичних прав та свобод.

Державна Дума – назва парламенту (законодавчого органу влади) в Російській імперії.

Перша Державна Дума була обрана навесні 1906 р.Українські політичні партії за виключенням УДРПбойкотували вибори, оскільки виступали за продовження революції до переможного кінця і повалення царизму. Від України було обрано 102 депутата. Українці для захисту своїх інтересів створили в Думі парламентську громаду (42 особи), яку очолив І. Шраг.

Перша Державна Дума була розпущена царем 8 липня 1906 р.

У січні 1907 р. відбулися вибори в Другу Державну Думу.Українці знову створили власну фракцію (47 депутатів). Українська громада вимагала автономії, запровадження української мови тощо.

Друга Державна Дума була розпущена царем 3 червня 1907 р. (Червневий переворот)через звинувачення в підготовці державного перевороту. Був виданий новий виборчий закон, за яким до Думи потрапляли лише ті політичні сили, які підтримували царя.

Революція зазнала поразки.

Здобутки українців під час революції

•  у 1905 р. скасування обмежень на українське слово;

•  виходило 24 періодичні видання українською мовою («Хлібороб» – перша україномовна газета в підросійській Україні 1905 р.);

•  діяльність культурно-освітніх організацій – «Просвіта» (1905 – 1906 рр., перша «Просвіта» була створена в Одесі);

•  відкриття українських шкіл;

•  перші спроби викладання української мови в університетах.

Український національний рух Наддніпрянщини після революції

у 1907 р. М. Грушевськийзаснував Українське наукове товариствов Києві, яке фактично перетворилося на неофіційну українську академію наук.

У 1908 р. створення Товариства українських поступовців - ТУП (М. Грушевський, С. Єфремов, Є. Чикаленко), яке закликало об’єднати всі українські сили для боротьби за національне відродження.

Столипінська політична реакція після революції

Політична реакція – це репресивна політика державної влади щодо учасників революції спрямована на силове зміцнення пануючого режиму.

•  жорсткі репресії проти учасників революції;

•  боротьба з українським національним рухом (створення клубу російських націоналістів, поширення «чорносотенського» руху (російські націоналісти); закриття українських періодичних видань, заборона «Просвіти», заборона викладання українською мовою; видання у 1910 р. П. Столипіним циркуляру, згідно з яким заборонялося реєстрування «інородних» товариств та видавництв).

Справа Бейліса (1913 р.)

Судова справа на звинувачення російськими націоналістами єврея Бейліса у вбивстві 1911 р. 13-річного хлопчика. На захист Бейліса виступили демократичні сили Росії та України. Присяжні виправдали Бейліса.

Персоналії для візуального розпізнавання

Міхновський Микола

Український політичний та громадський діяч кінця ХІХ – початку ХХ ст. Автор брошури «Самостійна Україна» 1900 р., один з організаторів українського війська, борець за незалежність. Лідер Української Народної Партії 1902 р. Ідеолог державної самостійності України.

Домашнє завдання: Опрацювати § 39, 40

Слідкуйте за змінами на цій сторінці!

• < Попередня
• Наступна >