Що це таке? - QR-кодУзагальнення до теми «Українські землі на початку ХХ ст.»
- Деталі
- Опубліковано: Субота, 28 березня 2020, 20:16
- Перегляди: 378
Дистанційне навчання. Історія України. 9-ті класи
Учитель: Гаврилюк Ю.П.
Узагальнення до теми «Українські землі на початку ХХ ст.»
1. Становище України на початку XX ст. На початку XX ст. Західна Європа переживала період бурхливої модернізації, яка охопила всі сфери життя. У царській Росії, переобтяженій пережитками минулого, модернізація відбувалася повільніше і мала наздоганяючий (щодо розвинутих країн Заходу) характер. Це позначилося й на становищі Наддніпрянської України, яка входила до складу Російської імперії. Корінне населення – українці – не займали провідних позицій у тих сферах життя, які визначали прогрес. Так, на початку XX ст. лише 3,6 % українців були зайняті в промисловості, а майже 90 % – у хліборобстві. Лише 5,5 % українців мали джерелом існування військову і державну службу, інтелігентські професії. Як і сотні років тому, українці вирощували хліб і худобу, а промислами, торгівлею, адмініструванням займалися представники інших етносів, головним чином росіяни, євреї, поляки. Це був прямий наслідок залежного, бездержавного становища, у якому перебувала Україна.
Як і раніше, імперський центр сприяв розвитку головним чином сировинних галузей народного господарства і цілком свідомо гальмував розвиток інших. Робилося це на користь промисловості російського центру. У результаті багато галузей промисловості, життєво важливих для суспільства, було занедбано, а жителі України мусили купувати російські чи зарубіжні товари. Наслідком цього був постійний відплив коштів за межі України.
На економічній і соціально-політичній ситуації в Україні початку XX ст. позначилася економічна криза 1900–1903 рр. і тривалий застій після неї. Криза дала поштовх утворенню монополій, які найбільше охопили кам’яновугільну, металургійну і цукрову промисловість.
В останні роки перед початком Першої світової війни Наддніпрянщина переживала пришвидшений економічний розвиток. Але її місце і роль в економічному організмі Російської імперії не змінилися.
Таким чином, маючи низку розвинутих (за мірками Російської імперії) галузей промисловості, Україна не відчувала від цього відповідних позитивних результатів і збагачувала своєю працею інші країни.
На початку XX ст. Західна Україна у складі Австро-Угорської імперії залишилася відсталим краєм. Модернізацію економіки затримувала австрійська влада, яка намагалася зберегти українські землі хліборобським регіоном, що постачав би промисловим центрам Австрії дешевий хліб, худобу, ліс і був місцем збуту їх виробництва. Прогресувала лише нафтодобувна галузь, але в ній панував іноземний капітал. Мало користі й більше шкоди місцевому населенню приносили великі іноземні фірми експлуатацією карпатських лісів. Ліси по-грабіжницьки знищували, деревину вивозили необробленою, а місцеві робітники одержували мізерну платню.
Малоземелля і безземелля в селі, низька заробітна плата і свавілля підприємців революціонізували селянське і робітниче середовище. Двохсоттисячний страйк сільськогосподарських робітників Східної Галичини у 1902 р. був добре організованим і закінчився поступками поміщиків. Відбувалася самоорганізація робітників, які в боротьбі за свої права піднімалися на економічні страйки. Економічне становище Західної України і Наддніпрянщини було багато в чому схожим. Залежний, підпорядкований інтересам центру розвиток народного господарства, засилля іноземних монополій і як наслідок – низький рівень життя населення – усе це було для них спільним.
2. Національно-визвольний рух на початку XX ст. В Україні модернізація супроводжувалася загостренням усіх соціально-економічних і політичних суперечностей у суспільстві. Контраст між старим (традиційним) і новим (модерним) посилювався. Правлячі кола імперії, підтримуючи модернізацію окремих сфер життя (це необхідно було, головним чином, щоб забезпечувати належний рівень військової могутності), водночас прагнули зберегти основи дворянського землеволодіння (і малоземелля селянства), самодержавну владу (і відсутність політичних свобод), соціальний і національний гніт. Це викликало незадоволення в суспільстві. З іншого боку, визрівали соціальні сили, які вимагали радикального оновлення країни і готові були боротися за це.
Перші роки XX ст. відзначені активізацією селянського й робітничого руху. У 1902 р. в Полтавській і Харківській губерніях відбулися селянські заворушення. На страйки з вимогою покращання життєвих умов піднімаються робітники. У підпіллі працювали Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП) і Партія соціалістів-революціонерів (ПСР). Посилився загальноросійський ліберальний рух.
В Україні, де соціальні утиски поєднувалися з великодержавною політикою царизму, переслідуванням української культури, де влада заперечувала право українського народу на самостійне національне існування, на початку XX ст. посилився національний рух. На арену суспільного життя виходять політичні партії, які прагнуть очолити незадоволення народу. Національно-визвольний рух піднімається на рівень політичної боротьби, коли постає питання про створення власної держави.
Перша українська політична партія – Революційна українська партія (РУП) орієнтувалася на європейський соціалізм і відкидала російський лівий екстремізм. У 1903 і 1904 рр. виникли Українська демократична партія (УДП) і Українська радикальна партія (УРП), які пропонували Україні ліберальну модель розвитку, поширену в Західній Європі та СІНА. Однак ні українські соціалісти, ні ліберали не виступали за здобуття Україною незалежності. Вони обмежувалися вимогами надання Україні автономії і перетворення Росії на федеративну державу.
Поряд з автономістсько-федеративним напрямом в українському політичному русі існував і самостійницький, який започаткувала в 1901 р. Українська народна партія (УНП), очолювана Миколою Міхновським – автором знаменитої брошури – програми «Самостійна Україна».
Складовою частиною революції був національно-визвольний рух. Молоді українські партії пропагували в масах ідеї автономії чи самостійності України, боролися за скасування заборон на використання української мови, усунення перепон на шляху розвитку української культури.
Під тиском масового руху самодержавство змушене було піти на деякі поступки в національному питанні, зокрема, погодилося зняти заборони на українське друковане слово, національні організації тощо. У результаті, в Україні відбувся справжній спалах національного життя. З’явилися і почали відкрито розповсюджуватися українські періодичні видання, велику культурно-просвітницьку роботу розгорнули «Просвіти», мережа яких покрила всю Наддніпрянщину. У Державній думі пролунала вимога автономії України і залунала на всю імперію.
У 1907 р. самодержавство перейшло в контрнаступ. Більшість завоювань у соціально-економічній і політичній сферах, здобутих у революційні роки, було втрачено. Переслідувалися опозиційні партії, закривалися газети, були розстріляні, кинуті до в’язниць або заслані до Сибіру тисячі активних учасників революційного руху. У країні насаджувалася ідеологія великодержавного шовінізму, знову почала переслідуватися українська мова, друковане слово, культура. Заборонялися українські політичні партії і непартійні об’єднання. Об’єктом переслідування стали й інші етнічні групи Російської імперії, які відстоювали свою самобутність. Яскравим проявом цього була ганебна «справа Бейліса», спровокована царською владою.
В умовах реакції інтереси українців захищали патріоти, які об’єдналися в 1908 р. в непартійне напівлегальне об’єднання – Товариство українських поступовців (ТУП). Поступовцям довелося працювати в умовах, коли їх діяльність вороже сприймала не лише влада, а й загальноросійські політичні партії й громадські об’єднання. Вони у своїй більшості прямо чи опосередковано відстоювали ідею «єдиної і неділимої» Росії, у якій не було місця навіть обмеженій автономії України.
Переслідуючи незадоволених, влада вживала заходів, щоб ослабити соціальну напругу в суспільстві. Цій меті слугувала столипінська аграрна реформа, започаткована в 1906 р. Руйнуючи сільську общину, вона створювала умови для економічного зростання заможного селянства. У 1907–1911 рр. в Україні на хутори і відруби виділилося понад 226 тис. селянських господарств. Разом з тим посилився процес зубожіння бідніших селян. Понад 1,1 млн. українських селян переселилися на вільні землі Сибіру й Далекого Сходу.
З 1910 р. урядова реакція в російській імперії під впливом модернізації стала відступати і почав оживати суспільно-політичний рух, зокрема український національно-визвольний. На загальноімперському рівні «українське питання» щодалі частіше стало обговорюватися в стінах Державної думи. Почалися масові протести українців проти національних утисків. Особливо яскраво національні почуття українців стали виявлятися у масових виступах з приводу святкування ювілеїв видатних діячів національної культури – Миколи Лисенка і Тараса Шевченка.
3. Радикалізація українського визвольного руху в Західній Україні. На відміну від Наддніпрянщини, у Західній Україні партії виникли ще в 80–90-х роках XIX ст., і на початку XX ст. національно-визвольний рух розвивався вже під їх керівництвом. Активно діяли національно-просвітницькі організації – «Просвіти». Східна Галичина перетворилася на загальноукраїнський центр національного визволення, який багатьма сприймався як «український П’ємонт».
Українські партії очолили масовий рух за загальне виборче право, автономію Східної Галичини, заснування українського університету. Зростав національний рух молоді, що проявилося перш за все в діяльності таких масових молодіжних організацій, як «Сокіл» і «Січ».
Особливістю національно-визвольного руху на західноукраїнських землях була значна роль греко-католицької церкви, яку очолював митрополит Андрей Шептицький. Прогресував національно-визвольний рух на Буковині. Лише на Закарпатті національне відродження розвивалося повільніше.
4. Зміцнення зв’язків патріотів Наддніпрянщини і Західної України. Останні десятиліття перед Першою світовою війною міцніли взаємини учасників національно-визвольного руху на Сході й Заході України. Вони почали узгоджувати плани боротьби по обидва боки кордону. Коли стало зрозуміло, що велика війна в Європі наближається і вона не омине Україну, викристалізовувалася спільна думка: використати війну та міжнародні політичні зміни на користь України, наближаючи час здобуття нею незалежності. При цьому враховувалося, що національні утиски українців у Російській імперії були значно сильнішими, ніж в Австро-Угорській. Наприкінці 1912 р. західноукраїнські партії вирішили у майбутній війні з Росією підтримати Австро-Угорщину, щоб після її перемоги одержати від неї автономію, як перший крок до незалежності. Позиція учасників національно-визвольного руху Наддніпрянщини не була такою одностайною. Частина з них підтримувала своїх галицьких товаришів, решта вважала, що перемога Росії буде на користь України. На їхню думку, Росія змушена буде надати автономію, бо інакше управляти такою великою територією буде неможливо.
Проте, попри кардинальні розбіжності, у головному учасники руху були єдині: їх об’єднувало спільне прагнення – нарешті досягти в найближчий час омріяної мети – здобути Українську Соборну Державу.
Домашнє завдання: Письмово виконати наступні завдання:
На роботі вказати прізвище учня. Зображення з виконаними завданнями відправити вчителю до 7 квітня 2020 р. включно на ел. адресу Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. . Після зазначеного терміну оцінка за роботу буде знижена на 3 бали, а після наступного за розкладом уроку з історії України (9 квітня) – ще на 3 бали.
Запитання на вибір однієї правильної відповіді
1. Економічно найрозвинутіший регіон України на початку XX ст.
А Київщина
Б Поділля
В Катеринославщина
Г Волинь
2. Яка галузь промисловості Наддніпрянської України була найрозвинутішою?
А Машинобудівна
Б Вугільно-металургійна
В Електротехнічна
Г Суднобудівна
3. На який етап перейшов український визвольний рух на початку XX ст.?
А Академічний
В Культурницький
Б Політичний
Г Науковий
4. Назвіть першу політичну партію Наддніпрянської України.
А Українська радикальна партія
Б Українська соціал-демократична робітнича партія
В Українська революційна партія
Г Українська народна партія
5. Діяльність Столипіна мала на розвиток України
А Позитивний вплив
Б Негативний вплив
В Суперечливий вплив
6. У сільському господарстві Наддніпрянської України початку XX ст. були високорозвинуті галузі, такі як
А Вирощування соняшнику
Б Вирощування зернових культур
В Тваринництво
Г Вирощування овочів
7. На початку XX ст. Наддніпрянська Україна
А Завершила модернізацію і досягла високорозвинутого індустріального суспільства
Б Перебувала на початковому етапі індустріалізації
В Не вийшла з рівня аграрно-ремісничого суспільства
Г Була на рівні відсталого напівкріпосницького суспільства
8. У промисловості Західної України на початку XX ст. переважали
А Великі підприємства фабрично-заводського типу
Б Кустарне ремесло з переважанням ручної праці
В Мануфактурне виробництво
Г Монополістичні об’єднання
9. У сільському господарстві Західної України панувало
А Дрібне селянське господарство
Б Товарні селянські господарства фермерського типу
В Великі поміщицькі господарства
Г Державні аграрні господарства
10. Обсяг громадянських прав, якими користувалися українці на початку XX ст., в Австро-Угорській імперії був, порівняно з Російською імперією
А Вужчим
Б Ширшим
В Однаковим
Г Для порівняння немає підстав
11. Західна Україна була регіоном
А Куди на сезонні заробітки щорічно прибували заробітчани з Франції та Німеччини
Б Звідки селяни виїжджали в пошуках роботи і засобів до існування в сусідні країни та в Америку
В Великого попиту на робочу силу
Г Досягнення балансу попиту й пропозиції на робочу силу
12. На якому етапі становлення індустріального суспільства перебувала Західна Україна?
А Початковому
Б Завершальному
В Середньому
Г На рівні аграрно-ремісничого суспільства
13. Основними вимогами українських депутатів у Галицькому сеймі та австрійському парламенті на початку XX ст. було
А Надання незалежності Східній Галичині
Б Проведення соціальних реформ, поліпшення економічного становища селянства
В Надання українським землям політичної автономії у складі Австро-Угорщини
Г Реформа парламенту і розширення виборчих прав українців
Д Адміністративний розподіл краю на Східну і Західну Галичину
Дайте відповіді на запитання
1. Наведіть переконливі докази того, що національний рух на початку XX ст. перебував на політичному етапі розвитку.
2. Існує точка зору, що модернізація України відбувалася без участі самих українців і українці нею не скористалися. Чи так це? Відповідь обґрунтуйте.
3. Чи були українці на початку XX ст. модерною нацією? Відповідь обґрунтуйте.
4. Чому проголошення політичної свободи в жовтні 1905 р. супроводжувалося спалахом крайніх (екстремістських) форм політичної активності населення?
5. Чому українські національні партії виявилися неспроможними очолити революцію 1905–1907 рр. в Україні?
6. Чи готові були українці Наддніпрянщини напередодні Першої світової війни до створення самостійної держави? Свою точку зору обґрунтуйте.
7. У чому полягає суть польсько-українського компромісу 1914 р.?
8. У чому суть українсько-єврейських суперечностей у Західній Україні на початку XX ст.?
9. Якою була роль Андрея Шептицького в українському визвольному русі в Галичині?
10. Що було спільного, а що відмінного в економічному становищі Наддніпрянської і Західної України?
11. Чому в національно-визвольному русі Західної України переважало прагнення до незалежності, а на Наддніпрянській Україні – автономістські вимоги?
12. Розкрийте суть терміна «український П’ємонт».
13. Які завдання ставили перед собою напередодні Першої світової війни учасники національно-визвольного руху Наддніпрянської і Західної України?
14. Визначте особливості соціально-економічного розвитку Східної Галичини, Буковини і Закарпаття на початку XX ст. Чим вони викликані?
15. У чому суть суперечностей між українцями та польською меншістю і на якій основі можна було сподіватися на компроміс між ними?
Слідкуйте за змінами на цій сторінці!