Українська культура від середини XVIII ст. почала зазнавати на собі дедалі все більшого впливу російської культури.

Багато вихідців з України їхали в російські навчальні заклади здобувати професії інженера, медика, художника й осідали в Росії. Одночасно російський уряд масово направляв в Україну священиків, вчителів, різного роду чиновників – росіян. З їхньою допомогою він намагався викоренити в українського народу самобутній національний дух, прищепити йому імперські цінності. Набирала сили русифікація.

Цілеспрямовано звужувалося вживання української мови, особливо в офіційних установах, великих містах тощо. За розпорядженням Синоду 1720 р. церковні книги заборонялося друкувати українською мовою. Здобуття освіти було взято під контроль державної цензури.

У 1721 р. Києво-Печерській і Чернігівській друкарням було заборонено друкувати книги, крім церковних, та й ті мали пристосовуватися до російських норм.

У 1713 р. Петро І видав указ про перейменування Московії на Росію, а в 1721 p., після перемоги в Північній війні, – на Російську імперію.

Лівобережну Україну – Гетьманщину – офіційно почали називати Малоросією.

Заходи щодо економіки Гетьманщини

Після Полтавської битви велика частина старшинської адміністрації була позбавлена урядових посад і маєтків. їхні місця посіли "вірні" чиновники з росіян, або ті українці, що вірно служили Росії. Царський, уряд цілеспрямовано розхитував українську економіку.

1. Намагаючись позбавити Україну економічної самостійності, вдався до заходів зі згортання торгівлі України з Центральною і Західною Європою:

• дедалі частіше місцевим купцям і торговцям заборонялося займатися торгівлею із закордоном;

• вводилася державна монополія на багато товарів;

• центральна влада часто наперед визначала торги та ярмарки, особливо в Росії, де могли торгувати українці;

• у 1701 р. цар заборонив вивозити з України прядиво, а його мали везти в Європу через Архангельськ;

• у 1714 р. цю заборону було введено на шкури, віск, олію, сало тощо;

• у 1719 р. було заборонено вивіз російського збіжжя;

• у 1720 р. – овечі шкури і вовну.

2. Українські купці змушені були за безцінь продавати свій товар російським купцям, які через російські порти вивозили їх за кордон.

3. Подібні заборони були щодо ввезення в Україну іноземний товарів.

4. Заборонялася торгівля з Запорожжям.

5. Було значно обмежено право українців їздити на південь країни по сіль, рибу та звіра.

6. Встановлене на російсько-українських кордонах мито йшло не в українську скарбницю, а на користь Росії.

7. Підривало економіку України постійне перебування на її території численного російського війська (іноді понад 10 тис. осіб), що утримувалося за рахунок українського населення.

8. В Україні населення обкладалося значними податками, які постійно зростали:

• тільки з Лівобережжя у 1722 р. у царську скарбницю надійшло податків на суму 45,5 тис. крб.;

• у 1723 р. – 85, 9 тис. крб.; 

• у 1774 р. – вже 241, 3 тис. крб.

Висновки

1. Царський уряд фактично скасував вільну українську торгівлю.

2. Незважаючи на всі заборони, збільшення попиту на сільськогосподарську продукцію у першій чверті XVIII ст. зумовлювало покращення обробітку ґрунту, зростання в Україні посівних площ, розвиток товарно-грошових відносин.

11 листопада 1708 р. – призначений царем, хоча й формально обраний на старшинській раді в Глухові, новий гетьман – стародубський полковник Іван Скоропадський. Князь Долгорукий передав йому гетьманські відзнаки, привезені з Батурина.

Народився в м. Умані в Правобережній Україні у старшинській родині. Був одним із наближених до І. Мазепи людей, часто їздив з різними дорученнями до царя. Відмовився приєднатися до змови І. Мазепи.

Ставши гетьманом (гетьманував з 1708 по 1722 роки), він очолив українські козацькі полки, що допомагали російській армії під Полтавою.

При гетьмані Петро І поставив боярина Андрія Ізмайлова, щоб той постійно стежив за діями І. Скоропадського, спільно вирішував усі соціально-економічні та політичні питання, а в разі виникнення нового "заколоту" чи спалаху народного повстання йому дозволялося застосовувати війська. При гетьмані постійно перебувало два московських полки. Гетьманську столицю було перенесено з Батурина до Глухова.

Запорожці гетьмана не визнавали.

За І. Скоропадського тривав процес поступового закріпачення селян, міщан і рядових козаків, обмеження їх прав, посилення феодальної експлуатації. Він видав спеціальні універсали про заборону селянам скаржитися на землевласників. Будучи сам великим землевласником (мав 20 тис. селянських дворів), він роздавав маєтки з тисячами дворів селян і міщан монастирям, російським вельможам, козацькій старшині. Так він роздав приблизно 100 маєтків з 3 тисячами дворів феодально залежних селян і міщан.

Він дбав лише про власне благополуччя і не турбувався про збереження автономії Гетьманщини.

Останні роки правління не сприяли підвищенню популярності гетьмана серед українського населення. Цьому завадили примусові канальні роботи, спорудження фортечних будівель, посилання козаків, селян та міщан до Петербурга, Астрахані, на

Кавказ. Додому значна частина із них не поверталася, бо гинула від нестерпних умов життя, епідемій, каліцтв тощо. Царський уряд проводив обмеження в розвитку торгівлі: місцевим купцям і торгівцям заборонялося займатися торгівлею за кордоном, запроваджувалася державна монополія на багато товарів, заборонялася торгівля з Запорожжям.

Помер 3 липня 1722 р. в м. Глухові, похований у Гамаліївському монастирі.

ІІІ. Діяльність Малоросійської колегії

(1722–1727 pp.)

29 квітня 1722 р. При гетьманові в Глухові указом Петра І було створено Малоросійську колегію.

Вона складалася з шести російських офіцерів і прокурора та поділяла владу з гетьманом.

Очолив Малоросійську колегію С. Вельямінов.

Колегія розпочала роботу зі звернення до населення подавати їй скарги на зловживання козацької старшини та інших посадових осіб.

І скарги посипалися. Вони використовувалися як привід для розгрому старшини.

Малоросійська колегія:

1. Розглядала скарги на всі адміністративні та судові органи України.

2. Контролювала фінанси та діловодство.

3. Контролювала діяльність Генеральної військової канцелярії, яка була перетворена в дорадчий орган. Її розпорядження набирали сили тільки після візування в Малоросійській колегії. В 1723 р. без візи Малоросійської колегії не міг побачити світ жоден із важливих універсалів.

4. Стежила за стосунками козацької старшини та козацтва.

5. Відала стягненням податків з місцевого населення, які відправлялися до царської казни. Розмір податків з 1722 р. по 1724 р. зріс у 6 разів.

6. Відала розквартируванням російських солдатів.

7. Стежила за розподілом земельних володінь між російськими офіцерами.

Висновки

• Втручаючись у фінансові, судові, військові справи Гетьманщини, Малоросійська колегія поступово перебирала на себе все адміністративне управління в Лівобережній Україні.

• У залежність від Малоросійської колегії потрапили майже всі українські державні структури:

адміністрація, суд,

Генеральна канцелярія.

• Малоросійська колегія стала вищим контролювальним органом Гетьманщини.

• Гетьман І. Скоропадський не зміг змиритися зі створенням Малоросійської колегії, а тому їздив до Санкт-Пегербурга просити Петра І відмінити це рішення, але цар не згодився. І. Скоропадський дуже переживав відмову царя, незабаром помер.

IV. Павло Полуботок

(гетьманував 1722 – 1724 pp.)

Походив із відомого українського козацького роду, його батько був переяславським полковником. Навчався в Києво-Могилянському колегіумі. Освічений, володів іноземними мовами, мав велику домашню бібліотеку, з гордим і незалежним характером. Людина енергійна, був палким оборонцем української автономії. Він активно підгримував домагання української старшини відновити гетьманство та ліквідувати Малоросійську колегію.

Діяльність Полуботка було спрямовано на консолідацію козацької старшини.

Щоб нейтралізувати руйнівні дії Малоросійської колегії, провів судову реформу:

• Генеральний суд став колегіальним;

• розгорнув боротьбу з хабарництвом;

• установив порядок апеляцій;

• хотів, щоб судова система гарантувала права селян і козаків.

Постійно вів енергійну боротьбу з Малоросійською колегією і створив нові форми гетьманської адміністрації. Він розробив і подав до Петербурга Петру І петицію про повернення Україні колишніх прав.

Сміливо протистояв могутньому на той час царю Петру І який вбачав у П. Полуботку небезпеку для планів підкорення України. Спроби наказного гетьмана Павла Полуботка послабити вплив царя, чиновників наштовхувалися на рішучу протидію імператора і викликали в нього гнів.

Організаторів опозиції царській владі на чолі з П. Полуботком було жорстоко покарано. У листопаді 1724 р. його заарештували і кинули до в'язниці у Петропавловській фортеці. 18 грудня 1724 р. П. Полуботок після катувань помер.

У народній пам'яті він залишився зразком героя-мученика, який у період загального занепаду національної гідності, в період підлості, доносів не побоявся виступити проти російського царя.

Петро Полуботок став національним героєм для українців, його прославляють історики, письменники, художники.

*  *  *

Наказний гетьман – тимчасовий виконувач обов'язків до проведення виборів нового гетьмана.

V. Відновлення гетьманства

Смерть Петра І в 1725 p., зміна царів (спочатку Катерина І, а згодом Петро II) та загроза війни проти Туреччини змінили політичну ситуацію в Росії. Піл впливом цих подій та під тиском

О. Меншикова, який володів значними маєтками в Україні, в 1727 р. новий російський цар Петро II ліквідував Малоросійську колегію і дозволив вибори гетьмана, податки з населення Лівобережжя збирати не в царську скарбницю, як раніше, а до військового скарбу, відновити місцеві судові органи.

Такими кроками царський уряд прагнув дістати допомогу українців у новій російсько-турецькій війні, що насувалася.

Для нагляду за проведенням виборів гетьмана царський уряд направив таємного радника Федора Наумова, саме він і визначив кандидатуру гетьмана: ним повинен був стати миргородський полковник Данило Павлович Апостол.

Цього ж 1727 р. відбулися вибори нового гетьмана.

Данило Апостол відразу ж дуже енергійно взявся за відновлення втраченої автономії.

VI. "Рішительні пункти"

(1728 р.)

(визначали статус України у складі Росії)

1728 р. У день коронації Петра II новий гетьман подав петицію про повернення Україні старих прав і вільностей відповідно до договору 1654 р.

Відповіддю царя були "Рішительні статті", в яких про договір 1654 р. не згадувалося.

1. Гетьман не мав права вести дипломатичні переговори.

2. Гетьманська столиця залишалася у Глухові.

3. Генеральну старшину та полковників затверджував цар.

4. Українське військо обмежувалося трьома полками (крім реєстрових козаків) і підпорядковувалося російським воєначальникам.

5. Для контролю за гетьманськими фінансами вводилися посади двох підскарбіїв – росіянина та українця.

6. Мито на товари, що ввозилися в Україну, мало йти в царську скарбницю.

7. Росіянам знову дозволялося купувати землі, але заборонялося привозити російських кріпаків. Підлягали ревізії всі скарбові маєтки і землі.

Висновки

• Замість договору, в якому брало участь дві сторони, вводився одноосібний царський указ.

• Було формально поновлено українську автономію, бо давався дозвіл на обрання гетьмана, влада якого обмежувалася.

• Фактично все суспільне життя перебувало під контролем російської сторони.

VII. Гетьман Данило Апостол та його реформи

(гетьманував 1727–1734 pp.)

У 1727 р. гетьманом було обрано 73-річного миргородського полковника Данила Апостола. Він став полковником у 28 років і перебував на цій посаді 45 років.

Данило Апостол народився 1654 р. у козацькій сім’ї.

Ставши гетьманом, намагався відновити втрачену автономію і цього домагався цілеспрямовано, виважено, наполегливо, посилаючи царю петиції, прохання. Багато чого домігся;

1. Призначив на полковницькі посади своїх прихильників.

2. Здійснив низку заходів щодо впорядкування старшинського землеволодіння.

3. Вперше встановив державний бюджет.

4. Домігся зменшення до шести кількість російських полків в Україні.

5. Реорганізував судову систему.

6. Здійснив ревізію земель.

7. Домігся заборони російським дворянам купувати українські землі.

8. Започаткував кодифікацію права на Лівобережній Гетьманщині, щоб усі закони Лівобережжя звести до одного кодексу. Було укладено "Звід" українських законів, в основу яких покладено Литовський статут 1588 р. та магдебурзьке право.

9. Впорядковано українську торгівлю.

10. У 1728 р. скликав у Глухові перший з'їзд українських купців.

11. Усіляко підтримував і захищав українських купців, чумаків і від зловживань місцевої та прикордонної адміністрації.

12. Місто Київ перейшло під гетьманську владу.

13. Домігся повернення запорожців.

Данило Апостол – приклад "мудрої поміркованості та спокійної наполегливості". За його гетьманування в Україні встановився відносний мир і спокій. Спокійний, дипломатичний, наполегливий. Він був добрим господарем, заохочував усіх в Україні до господарювання, стояв на захисті інтересів тих людей, які працювали, створювали дня себе і для Гетьманщини блага, хоч усю його діяльність контролювали царські резиденти, а значну частину виробленого національного продукту забирала Росія.

З його ініціативи заселяли необжиті землі, простих люди заохочували до праці. Відроджувалася економіка України: торгівля, ремесла, промисли.

У пам'яті нащадків Д. Апостол залишився тим українським діячем, який піклувався про свій народ і свою землю. Він був українським патріотом, останні роки свого життя присвятив Українській державі, збереженню та охороні її незалежності. Помер у січні 1734 р. на 80-му році життя. Поховано його у Сорочинцях у побудованій на пожертвування кам'яній церкві.

Після смерті Д. Апостола царський уряд призначив його дружині Уляні Василівні щорічну пенсію в розмірі 3 тис. крб., і жалуваною грамотою затвердив за нею і дітьми право на ті маєтки, якими володів гетьман. Вони були порівняно невеликі.

Д. Апостолу належало майже 9 тис. селянських дворів, в той час як його попередникам гетьманам І. Мазепі та І. Скоропадському – близько 20 тис. кожному.

Із нащадків сім'ї Апостолів пізніше вийшли декабристи Сергій, Іполіт та Матвій Муравйови-Апостоли.

VIII. Діяльність Правління гетьманського уряду

(1734–1750 pp.)

Після смерті Данила Апостола російський уряд не дозволив обрати нового гетьмана. Управління Лівобережною Україною перейшло до Правління гетьманського уряду в складі представників козацької старшини та російських чиновників (трьох росіян та трьох українців). Гетьмана не обирали.

Діяльність Правління гетьманського уряду була спрямована на подальше обмеження автономії України.

Очолив цей уряд князь Олексій Шаховський, наділений необмеженою владою. Його влада поширювалася і на Слобожанщину. Таємна інструкція О. Шаховському дозволяла:

• пильнувати за українцями в уряді, і якщо хтось виявиться підозрілим, заарештовувати його і замінити росіянином;

• дбати про русифікацію української старшини;

• не допускати українську старшину до зближення її з польською, білоруською шляхтою і взагалі з іноземцями;

• провести ревізію всього населення для встановлення податків і повинностей.

Висновки

1. Російська влада постійно втручалася у внутрішні справи українців, нехтувала місцевими звичаями й законами, нищила місцеве самоуправління, автономію України.

2. Посилювалися тенденції централізації влади.

3. З боку Росії здійснювалася хижацька експлуатація людських і матеріальних ресурсів українських земель.

4. Проводилася політика русифікації.

Домашнє завдання: Опрацювати § 29

Слідкуйте за змінами на цій сторінці!