Історичні праці XIX – початку XX ст.

Деталі

Опубліковано: Неділя, 22 березня 2020, 23:29

Перегляди: 428

Дистанційне навчання. Історія України. 5-ті класи

Учитель: Гаврилюк Ю.П.

Історичні праці XIX – початку XX ст.

Завдання перед читанням тексту

Пригадай, що означають терміни «народ», «національний рух», «закон природи» та «розвиток». За потреби знайди їх у тлумачному словнику.

                                                           Поради

1. Читаючи текст параграфа, виділяй головні думки кожного його пункту.

2. Запиши у свій словник незнайомі Тобі слова та додай їх пояснення.

1. «Унауковлення» історії. У XIX ст. історичні дослідження остаточно стали справою фахівців. Виходили друком багатотомні праці з історії окремих європейських держав, зокрема Франції, Великої Британії, Німеччини, Росії. Історію почали викладати у європейських університетах. На зміну так званим «кунсткамерам», де знать зберігала пам’ятки старовини та цінні речі, прийшли музеї – заклади з відкритим для охочих доступом до експонатів. Одне за одним виникали наукові товариства дослідників історії. Товариства залучали кошти для досліджень, проводили конференції та семінари – зустрічі, під час яких фахівці повідомляли про свої відкриття. Кожне товариство випускало різноманітні «записки» – збірники наукових статей своїх членів. Члени товариства збирали, опрацьовували та публікували у багатотомних збірниках історичні документи.

Перші наукові праці з історії України були написані в першій половині XIX ст. та опубліковані в тодішній столиці Російської імперії – Петербурзі. Минуле України в них подавали з проімперських позицій. Навчали історії у Львівському, Харківському та Київському університетах. Перший науковий гурток, члени якого цікавилися історією України, виник у Харкові. У Львові українські вчені взялися за вивчення історії Церкви та Галицько-Волинського князівства. При Київському університеті в 1873 році було засноване Історичне товариство Нестора-літописця, яке регулярно видавало свої «Читання...». А в 1892 році у Львові розпочало роботу Наукове товариство імені Шевченка, яке мало окрему історичну секцію. Його дійсними членами були найкращі українські та іноземні науковці того часу. Історична секція видавала «Записки...», де більшість публікацій стосувалися історії України. Назване товариство працює у Львові й сьогодні.

Практична робота

Завдання:

Історія як наука має такі ознаки: об’єкт дослідження, дослідницькі методи, термінологію, бази даних та результати досліджень, спільноти дослідників. Які з названих ознак вказані в тексті?

2. Національне відродження. Українські історики XIX ст., на відміну від козацьких літописців, рушієм історії вважали народ, усі його стани та верстви разом. Згідно з тогочасними уявленнями, народ – це спільнота, у яку людей єднає територія, культура, мова та минуле. Народна культура зафіксована у віруваннях, традиціях, фольклорі та передається засобами мови. Культура – це дар Божий, а значить частина цілості і, водночас, унікальне явище. Тому кожний народ має право на існування. У кожного своя місія – важливе завдання, відповідальна роль. Кожний має свій «дух» та «характер».

Визнаючи свій народ безумовною цінністю, освічені українці почали досліджувати його минуле, вивчати фольклор, повсякденне життя і побут. Пізнання та використання у повсякденні, освіті, науці й мистецтвах духовної спадщини предків сприяло усвідомленню українцями різних станів і верств своєї єдності й унікальності як народу. Ця спадщина послужила основою для творення нової професійної культури «відродженої» української спільноти.

«Українське національне відродження» завершилося, коли в пошуках свого місця у світі свідомі українці прийшли до висновку про необхідність відновлення власної державності.

Ідеї національного відродження були популярні в усіх бездержавних народів Європи: у чехів, словаків, поляків, фінів, румунів. В Україні ці ідеї найкраще відображені у «Книзі буття українського народу» Миколи Костомарова (1817–1885). Написана як програмний документ таємного «Товариства св. Кирила і Методія», створеного в Києві в 40-х роках XIX ст., «Книга буття...» передбачала швидке руйнування імперій, скасування кріпацтва і поділу на стани, відновлення української державності. Автор прогнозував, що Україні належатиме чільне місце у створеному на демократичних засадах союзі слов’янських держав.

*   *   *

Національне відродження – різнорідна діяльність з метою пізнання народної і розвитку національної культури, дослідження історії та формування самосвідомості народу.

*   *   *

Рис. 1. Микола Костомаров

М. Костомаров (рис. 1) був першим професійним істориком, який описував історію України як історію окремого народу, усі верстви якого духовно поєднані спільною культурою. Він намагався довести, що українці унікальні своєю мовою та народним характером. За М. Костомаровим, вони від природи зорієнтовані на особисті потреби, відстоюють самоврядування і свободу. Натомість росіяни, наприклад, схильні шанувати владу й підпорядковувати особисті інтереси спільному обов’язку. Тому в обох народів зовсім різна історія.

Практична робота

Завдання:

Миколу Костомарова вважають засновником так званої народницької школи в українській історичній науці. Які судження цього вченого пояснюють назву цієї школи?

3. «Суцільна» історія України. Досліджувати тільки те, що можна пізнати, – таким було гасло фахових істориків другої половини XIX – початку XX ст. Скрупульозно збираючи та упорядковуючи факти, вони прагнули відшукати в історії закони – незалежні від волі людини, сталі (повторювані) зв’язки між явищами та процесами суспільного життя. Розвиток людства вони бачили як зміни на краще, ускладнення і вдосконалення суспільних відносин. Рушієм цих прогресивних змін для них були знання, розвиток людської думки, а кінцевою метою – досягнення злагоди між людьми.

Серед українських істориків теж знайшлося чимало переконаних у можливості відкрити закони історичного розвитку. Найавторитетнішим з-поміж них був професор Львівського університету Михайло Грушевський (1866–1934). Результатом його титанічної праці стали 10 томів «Історії України-Руси». Дослідження охоплювало період від Первісності до кінця 50-х років XVII ст. Перший том цієї праці побачив світ у 1898 році у Львові, останній – 1936 р. в Києві, уже після смерті автора (рис. 2).

*   *   *

Прогрес – розвиток від нижчого до вищого, від простого до більш складного, удосконалення.

*   *   *

Рис. 2. Михайло Грушевський

Навіщо Михайло Грушевський написав цю багатотомну «історію українсько-руського народу»? Відповідь дав сам автор у вступному слові до першого тому своєї праці. «Історія України-Руси» мала представити наукове бачення української історії. Дослідник ставив перед собою дуже складне завдання – у всеохопному описі історії українського народу показати унікальність його «духу» (культури) і безперервність розвитку. Він планував пояснити, коли та як сформувалася ця культурно-територіальна спільнота, а далі послідовно, період за періодом, розглянути її історію. Запропонованою М. Грушевським періодизацією ми досі послуговуємося при вивченні історії України у школі.

Ключовими для цього дослідника були три поняття: «народ», «держава» й «історична особа». Рушієм історії, її «героєм» у М. Грушевського є «народ, маса народня <...> зі своїми ідеалами й змаганнями, з своєю боротьбою, поспіхами й помилками». У складні історичні миті народ висуває з-поміж себе якогось «не героїчного героя» – вольову людину з певними талантами та слабкостями. До таких історик відносив, наприклад, княгиню Ольгу та короля Данила.

Держава для М. Грушевського – швидше зло, ніж добро. Вона обмежує особисту свободу та самоврядування сільських і міських громад. Український народ приймав її устрій, законодавство і владу тільки тоді, коли вони не суперечили його «духу», національним традиціям. «Чужим» для себе правилам він чинив активний опір.

Погляди М. Грушевського на державність розкритикував В’ячеслав Липинський (1882–1931). Він та інші авторитетні історики вивчали розвиток української держави, показуючи залежність інтересів народу від стану, в якому ця держава перебуває.

*   *   *

Історична закономірність – це повторюваний зв’язок між явищами та процесами суспільного життя, що не залежить від волі людей.

*   *   *

Практична робота

У § 16 йшлося про український національний рух ХІХ –початку ХХ ст. Тоді перед суспільством постали такі запитання:

1. Хто я, яке моє покликання?

2. Чого потребує, чого прагне мій народ?

3. Яка справа дозволить мені найкраще прислужитися моєму народові? Користуючись текстом пункту 3, встанови, як на ці світоглядні питання відповів Михайло Грушевський.

4. Науково-популярна та художня література. Зростаючі сподівання через минуле пояснити сучасне та розкрити майбутнє спричинили масовий інтерес до історії.

Але багатотомні наукові дослідження були призначені для спеціалістів.

Своєрідним відгуком на запит масового читача стала написана М. Грушевським на основі «Історії України-Руси» «Ілюстрована історія України» (1911 р.). «Хотів я дати громадянству нашому книгу, написану легко і приступно, оживлену образами минулого життя, уривками нашої старої творчості, нашої словесности (літератури), і знимками (фото) цікавих предметів старого побуту, портретами давніх українських діячів, картками і планами вікопомних подій», – писав автор у передмові до її першого видання.

Книги, у яких результати наукових досліджень подані в доступній для нефахівця формі, називають науково-популярними. Авторам таких видань здебільшого є вчені, які пишуть їх з метою пояснити природні або суспільні явища чи спростувати далекі від наукових висновків уявлення про світ. Одним з перших науково-популярних описів нашої історії була ще одна «Історія України-Русі» (1908). Автор цієї книги, український історик та письменник з Миколаєва Микола Аркас, написав її для свого сина. Досі залюбки читають також «Історію України для дітей», укладену в 1930-х роках учителем Рогатинської гімназії Антіном Лотоцьким.

*   *   *

Науково-популярна історична література – подані в доступній для масового читача формі наукові пояснення ходу історії.

*   *   *

На запит масового читача та глядача, спраглого пізнати історію, відгукнулися також письменники та митці. Художні твори, що мали історичну основу, краще, ніж повчальні історичні оповіді, «рекламували» взірці патріотичної поведінки та надихали людей на мужні вчинки. У результаті, історична пам’ять народів вибудувана сьогодні не так на основі науково-популярних праць, як на почерпнутих з літератури, образотворчого мистецтва і кіно уявленнях про історичні події та постаті.

Перші історичні романи та повісті з’явилися в Європі у першій половині XIX ст. Героями цих творів були лицарі-одинаки на зразок Айвенго чи народні месники, як от Робін Гуд. Українські митці героїзували козацтво. Своєрідним взірцем козака став Тарас Бульба, придуманий Миколою Гоголем. В основу відомої поеми «Гайдамаки» Тараса Шевченка теж покладено історичні події – повстання селян, яке отримало назву Коліївщина. 1857 року вийшла друком «Чорна рада» Пантелеймона Куліша. Це – перший український історичний роман. Його сюжет побудований на основі реальних подій часів гетьманування Івана Брюховецького.

Практична робота

Завдання:

Пригадай зміст оповідання, картини чи кінофільму на козацьку тематику. Розкажи, чим приваблюють, захоплюють або вражають Тебе в цьому художньому творі образи козаків. 

У другій половині XIX ст. на зміну романтичним образам героїв-одинаків приходять реалістичні «типові персонажі» з народу. Наприклад, такі, як селянин Чіпка в романі П. Мирного та І. Білика «Хіба ревуть воли як ясла повні» або Захар Беркут з однойменної повісті Івана Франка. Упродовж XX ст. в Україні з’явилось чимало художніх творів, у яких відображені події та постаті усіх історичних періодів (див. перелік рекомендованої для домашнього читання літератури, форзац). Створюючи образи січових стрільців, воїнів УГА, героїв української антинацистської та антирадянської боротьби, письменники і митці спонукають читачів та глядачів пов’язати своє життя з українським народом, формують уявлення про наші національні цінності.

Запитання та завдання на застосування умінь і знань

1. Обери з-поміж виділених Тобою ключових думок цього параграфа одну. Поясни цю думку та підтримай її, дібравши відповідні факти і судження.

2. Порівняй погляди козацьких літописців та істориків народницької школи на історичний процес в Україні-Русі. Для цього заповни таблицю:

Обміркуй вислови

Самостійно сформулюй завдання до поданого судження.

Завдання історії полягає в тому, щоб знати про події не так, як про них знали їх очевидці, а як їх знають історики – у зв’язку з пізнішими подіями та в контексті часу.

Артур Данто

Кодекс історика

У 2009 році бельгійський історик Антоон де Баетс, професор Університету Гронінгена (Голландія) розробив та запропонував своїм колегам-науковцям погодити спеціальний «Кодекс істориків». Документ базується на нормах документів ЮНЕСКО та Конституції Міжнародного комітету історичних наук.

Витяги з «Кодексу істориків»:

Стаття 3. Дослідницька і викладацька діяльність

Історики мають два рівноцінні і пов’язані між собою основні завдання: пошук історичної правди (історичні дослідження) та її поширення (публікації та викладання історії).

Стаття 9. Повага

Знаючи загальні права живих та загальні моральні обов’язки перед померлими, історики повинні поважати гідність людей, яких вони вивчають, – живих та мертвих.

Стаття 10. Відданість принципам; історична правда Чесність – це моральний фундамент роботи історика. Історик має прагнути чесно шукати історичну правду, навіть якщо він усвідомлює, що його знання умовне і не виключає помилки <...> Історики завжди повинні чинити спротив спробам зловживати історією (використовувати історію з метою обману) і безвідповідально використовувати історію < ...>.

Стаття 14. Вільні дебати; підзвітність; універсальність Історики зобов’язані публікувати і поширювати підтверджені фактами результати свого дослідження, як тільки можуть. <...> Історики повинні перевіряти результати своїх досліджень у вільних та публічних дебатах <...>. Вони мають бути терпимими до різних поглядів та до неупередженої думки <...>

Стаття 15. Моральна оцінка

<...> У рамках свого права на мовчання історики мають абсолютне право не згадувати свою особисту моральну оцінку минулого. Попри це їм також дозволено давати особисту моральну оцінку предмета дослідження за умови, що вона буде спиратися на достатню кількість фактів, буде розумною і справедливою <...>.

Стаття 18. Демократія

Історики повинні підтримувати демократію, оскільки демократичне суспільство – суспільство, яке визнає та поважає права людини».

За De Baets A. Responsible History. N. Y.: Berghahn Books, 2009. – P. 188–196.

Запитання та завдання на застосування умінь і знань

1. Чому досліджувати та описувати минуле треба за правилами? Чи обов’язкові, на Твою думку, наведені в документі моральні правила відповідального історика?

2. Спробуй доповнити поданий перелік правил, якими сучасні історики керуються у своїй роботі.

3. Яких правил треба дотримуватись, збираючи й опрацьовуючи джерела з історії своєї сім’ї?

Практична робота

Лабораторія аналітика

Завдання:

1. Прочитай та зістав подані нижче тексти однієї тематики. Встанови, що в цих текстах спільного, а що відмінного.

2. Визнач, який з текстів є науково-популярним, а який художнім; вкажи відмінності між ними.

3. Виділи в текстах слова, з допомогою яких можна впізнати епоху, події якої описуються. На цій основі визнач, про яку історичну епоху йдеться в обох текстах.

4. Яким є ставлення автора тексту 1 до подій, які він описує? Визнач ставлення до подій, що згадуються у листах, персонажа з тексту 2 – Єремії.

5. Вислови своє ставлення до факту, про який мовиться у цих текстах (скористайся пам’яткою).

Тексти:

1. «З огляду на <...> величезний особистий вплив на події, що змінили перебіг української та всієї східноєвропейської історії, вчені вважають Хмельницького найвизначнішим військовим і політичним діячем України.

<...> рятуючись від поляків, він зі жменькою прихильників у січні 1648 р. втікає на Запорозьку Січ. За короткий час здобуває підтримку запорожців, виганяє із Січі польську залогу й добивається гетьманства.

Розуміючи, що великим недоліком козаків у боротьбі з поляками була відсутність кінноти, Хмельницький <...> звертається з пропозицією про союз проти поляків до давнього ворога козаків – кримських татар. Кращої нагоди й бути не могло. Саме тоді, коли його посольство прибуло до Криму, взаємини хана з поляками стали вкрай напруженими, й на допомогу козакам на чолі 4-тисячного загону було послано відомого воєначальника Тугай-бея. Навесні 1648 р. попереджені про дії Хмельницького поляки послали на південь військо, щоб придушити повстання ще в зародку».

За О. Субтельним

2. Недобрі вісті чекали Єремію. Розпитавши декотрих посланців, що діється, звідки вони приїхали, він забрав листи.

Перший лист Єремія почав читать з Кодаків. Страшно було глянуть на його вид: брови насунулись, очі викотились, судорогою повело уста, неначе трясця його трясла, і той папір, що держав він у руці, дрижав, як на осиці лист. <...> Дочитавши, Єремія зобгав у жмені лист і кинув його на долівку. Кожний лист, що читав він, дратував його; то зарегочеться, неначе саме пекло засміялось, то розірве на шматки і, запінившись, топче їх ногами.

– Які се вісті, – несміло спитав Заленський, тебе, князю, засмутили?

– Такі, що превелике лихо віщують нашій Речі Посполитій, – одказав Єремія, похмуро дивлячись. — Запорожці утроїли своє військо: Хмельницький повертається од хана і веде з собою орду, і од Дону до Карпат, і од границі царя московського до Чорного моря підіймаються козаки, цехові і чернь.

– Що ж роблять у Білій Церкві наші гетьмани Потоцький і Калиновський?

– Одібрав і од їх листи; один на другого доказує, видко, що нема між ними доброї згоди.

– Як до чого припаде, то помиряться!..

– А може, й Хмельницькому доведеться їх помирить!..

За О. Стороженком

Поради

Як висловити своє ставлення до подій та історичних постатей

1. Ставлення до події, особи – це Твоє судження про те, що сталося, до того, що ця особа робила, якою була. Ставлення може бути позитивним або негативним.

2. Позитивне ставлення можна висловити такими словами: я високо оцінюю / підтримую / схвалюю; на мою думку, це важливий / значимий факт; я вважаю цей вчинок благородним / корисним / справедливим; я захоплений / вражений / приємно подивований тощо.

3. Негативне судження можна передати словами: я засуджую / відкидаю / не приймаю; на мою думку, це – факт загрозливий / небезпечний / шкідливий; я вважаю цей вчинок ганебним / шкідливим; я обурений / неприємно вражений тощо.

4. Судження має бути аргументованим. Оцінивши факт, вчинок, треба пояснити, чому Ти думаєш саме так, навести докази. Докази – це факти, що є наслідками оціненої Тобою події; вчинки, які підтверджують Твою думку про особу. Бажано, щоб доказів було декілька.

5. Повністю вислів про ставлення до події, особи може бути побудований або так, щоб судження зміцнювали докази, або навпаки, щоб спочатку були наведені докази, а після них – висновок-судження. У першому випадку, після судження доречно сказати: я так думаю, тому що, по-перше, по-друге і т. д. У другому – наведені докази підсумувати словами: Це навело мене на думку, що...; Саме тому я ... тощо. 

Домашнє завдання: Опрацювати § 22, письмово виконати  наступні завдання:

1. Познач на шкалі часу названі в § 22 події.

2. Внеси у хронологічну таблицю такі факти:

а) створення Наукового товариства імені Шевченка;

б) публікація десятитомної «Історії України-Руси» М. Грушевського;

в) публікація першого історичного роману «Чорна рада» П.Куліша.

3. Розмісти в іменному довіднику відомості про:

а) Миколу Костомарова;

б) Михайла Грушевського.

4. Виконай такі завдання:

4.1. Установи послідовність написання історичних творів.

А  Історія України-Руси. Т. 1.;

Б  Історія русів;

В  Книги буття українського народу;

Г  Конституція Пилипа Орлика.

4.2. Обери мапу, яку використовуватимеш, розповідаючи про українське національне відродження.

А  мапа 3

Б  мапа 4

В  мапа 6

Г  мапа 7

4.3. Укажи судження, узяті з «Історії України-Руси».

1  «Від цих ото сімдесяти і двох народів, од племені таки Яфетового, постав народ слов’янський – так звані норики, які є слов’янами».

2  «Схована в глибині лісів Слов’янщина була глухим кутом, куди поволі долітали відгуки життя більш культурного Чорномор’я...».

3  « У рік 6387. Помер Рюрик. Княжіння своє він передав Олегові, що був із його роду».

4  «Основа Хозарської орди ... фінсько-угорська, а підпала турецькому впливу чи то культурно, чи то через завоювання якоюсь ордою».

5  «Береги середнього Дніпра, можна сказати, вкриті останками неолітичної епохи – стоянками й робітнями».

6  «Князь Голіцин і гетьман Мазепа з генеральною старшиною та полковниками радилися про воєнну кампанію на Крим».

4.4. Обери серед май три, які відображають історичний простір, описаний у 10-томній праці М. Грушевського.

1  мапа 1;

2  мапа 3;

3  мапа 5;

4  мапа 7;

5  мапа 8;

6  мапа 9.

4.5. Встанови відповідність між терміном та його визначенням:

А  науково-популярна література

Б  прогрес

В  українське національне відродження

Г  історична закономірність

1  різнорідна діяльність з метою пізнання народної і розвитку професійної української культури, формування самосвідомості народу

2  оповідь про життя якоїсь особи чи незвичайну подію, оповита фантастикою

3  повторюваний зв’язок між явищами та процесами суспільного життя, що не залежить від волі людей

4  розвиток від нижчого до вищого, від простого до більш складного, удосконалення

5  книги, у яких результати наукових досліджень подані у доступній формі

4.6. Встанови відповідність між назвою праці та іменем її автора:

А  Історія України-Руси. У 10 т.

Б  Повість минулих літ

В  Чорна рада

Г  Книги буття українського народу

1  Микола Костомаров

2  Пантелеймон Куліш

3  Самійло Величко

4  Михайло Грушевський

5  Нестор

Слідкуйте за змінами на цій сторінці!

• < Попередня
• Наступна >