Окупаційний режим у поневолених країнах. Рух Опору

Деталі
Опубліковано: Понеділок, 20 квітня 2020, 14:39
Перегляди: 153

Дистанційне навчання. Всесвітня історія. 10-А клас

 

Учитель: Гаврилюк Ю.П.

 

Окупаційний режим у поневолених країнах. Рух Опору

 

Нацистський “новий порядок”у Європі

“Новий порядок” – режим нещадного терору, насильства, економічного пограбування та використання природних ресурсів для своїх потреб на території захоплених країн.

*  *  *

Травень 1940 р. Розроблено генеральний план “Ост”–план поневолення народів Східної Європи. Передбачалося:

• знищити мільйони людей;

• заселити німцями територію Литви, Латвії, Естонії, України, Білорусі, європейської частини Російської Федерації;

• приєднати ці території до “Великої Німеччини”.

Західні країни нацисти хотіли перетворити на слухняні країни-сателіти, які повинні стати сировиною та виробничою базою Німеччини для здійснення планів світового панування.

Методи запровадження “нового порядку”

1. Проведення адміністративних реформ:

• Польщу було перетворено в німецьке генерал-губернаторство.

• Чехо-Словаччину розчленовано:

– Судетські землі приєднано до Німеччини;

– Чехію та Моравію перетворено на протекторат;

– Словакію проголошено “незалежною державою”.

• Югославію розділено на окремі території:

– Хорватія стала незалежною державою;

– частину Воєводини Приєднали до Угорщини;

– Македонію та прикордонні райони Сербії приєднали до Італії;

– решту югославської території розділили на німецьку та італійську зони окупації.

• Грецію поділили на 3 зони окупації –німецьку, італійську та болгарську.

• У Данії, Норвегії, Бельгії, Нідерландах поставили маріонеткові уряди. Люксембург було долучено до складу Німеччини.

• Францію розділили на частини:

– Ельзас і частину Лотарингії було включено до складу Німеччини;

– 2/3 її території окупували німецькі війська;

– у південній частині Франції було створено уряд, який співпрацював з загарбниками.

• Україну німецькі власті розділили на чотири частини:

– Чернівецьку та Ізмаїльську області було передано Румунії;

– Одещину, південні райони Вінницької, західні райони Миколаївської областей, лівобережні райони Молдови об’єднали у губернаторство “Трансністрія” і також проголосили частиною Румунського королівства;

– Західноукраїнські землі – Львівську, Дрогобицьку, Станіславську й Тернопільську області –на правах окремого дистрикту (округу) під назвою “Галичина”було долучено до складу генерал-губернаторства, яке охоплювало польські землі з центром у Кракові;

– Чернігівщину, Сумщину, Харківщину й Донбас, як прифронтові області, підпорядкували військовому командуванню;

– інші українські землі входили до складу рейхскомісаріату “Україна” з центром у Рівному.

2. На окупованих територіях було заборонено будь-яку політичну діяльність і політичні партії.

3. Проводився масовий терор проти мирного населення, знищували всіх невдоволених “новим порядком”.

Уся загарбана територія була вкрита розгалуженою мережею концтаборів.

У Німеччині та окупованих країнах Західної Європи їх було 50 – Бухенвальд, Освенцим, Дахау, Майданек та ін. Через німецькі концтабори пройшло 18 млн. чоловік, з яких 11 млн. загинуло. 180 концентраційних таборів, створених в Україні, стали страхітливими “фабриками смерті”. Українські в’язні утримувалися також у 26 таборах на території Європи.

4. Здійснювалися депортації працездатного населення до Німеччини. Близько 5 млн.жителів окупованих областей СРСР було вивезено до Німеччини, в тому числі з України – 2,4 млн.

До Німеччини з окупованих країн вивозили сировину, метал, устаткування, продовольство, твори мистецтва та навіть родючі українські чорноземи.

5. Окупаційні власті прагнули налагодити роботу підприємств, електростанцій, залізниць. Запроваджувалася обов’язкова Трудова повинність з 14 до 65 років. Робочий день тривав 12–14 годин, заробітна платня була мізерною.

6. Наокупованих землях розгорнула роботу нацистська пропаганда: друкувалися газети, працювали радіостанції, що пропагували “новий порядок”.

7. Насильство на окупованих землях здійснювалося Німеччиною за допомогою спецслужб –гестапо, військ СС, Служби безпеки (СД).

8. Нацисти намагалися залучити місцеве населення до співпраці: створювали допоміжні адміністрації, міські управи з представників місцевого населення. Колабораціоністами (так називали тих, хто співробітничав з фашистами) була незначна частина населення.

9. Винищували психічно хворих людей та приводили медичні експерименти в концтаборах на людях – не арійцях.

10. У всіх окупованих країнах відбувалося пограбування культурних цінностей (у СРСР, Франції, Голландії та ін.).

Голокост

Голокост – расовий геноцид, планомірне й систематичне знищення єврейського народу напередодні та в роки Другої світової війни.

*  *  *

На Нюрнберзькому процесі названо приблизну цифру загиблих євреїв – 5,85–6 млн. осіб, у тому числі 3 млн. євреїв Польщі, 2 млн. євреїв СРСР (у тому числі 1,4 млн. в Україні), близько 1 млн. – інших країн Європи.

Відразу ж після загарбання Польщі всіх євреїв переселили в гетто – спеціальні поселення, відокремлені від зовнішнього світу, з жалюгідними умовами життя – для подальшого їх повного винищення. Всю власність євреїв конфісковували, а їх самих знищували у таборах смерті, обладнаних газовими камерами (Майданек, Освенцим та ін.). Тільки в Бабиному Яру в Києві було розстріляно 150 тис. євреїв. В Україні відомо 248 місць їх масового знищення: Янівський табір у Львові, Жандармська балка у Дніпропетровську, Дробицький яр у Харкові та ін.

Єврейське населення чинило опір. Відбувалися численні збройні повстання у гетто у Вільнюсі, Мінську, Каунасі, Луцьку, Бродах, Львові. Найбільше повстання у Варшавському гетто ( квітень – червень 1943 p.), внаслідок якого загинуло 76 тис. осіб.

 

Рух Опору, його політична орієнтація та форми боротьби

Рух Опору – національно-визвольна боротьба проти фашизму і запровадженого ним порядку, за відновлення незалежності держав. “Новий порядок”, який нав’язали народам Німеччина та Японія, спричинив національно-визвольний рух, що об’єднав людей різних політичних і релігійних поглядів, різних рас і національностей.

*  *  *

Мета руху Опору:

• звільнення окупованих країн від фашистів;

• відновлення національної незалежності;

• ліквідація реакційних порядків;

• демократичні перетворення в країні.

Основні риси руху Опору

1. Широка участь у ньому різних верств населення –робітників, селян, інтелігенції, студентів та молоді, дрібної и середньої буржуазії, заможних (буржуазних) кіл, духовенства.

2. Він об’єднував людей різних національностей, різного світогляду, різних релігій, соціального походження та політичної орієнтації.

Характер руху Опору: патріотичний, демократичний, прогресивний, інтернаціональний.

Політична орієнтація руху Опору

Ведучи боротьбу проти нацизму, в русі Опору були такі дві основні політичні орієнтації:

1. Рух національний, демократичний –орієнтація на відродження національних держав, здійснення глибоких демократичних перетворень.

2. Рух комуністичний –орієнтація на здійснення соціалістичних революцій і встановлення диктатури пролетаріату за більшовицьким зразком.

У Західній Європі ці два напрямки співпрацювали, спільно вели боротьбу проти фашизму.

У Центральній і Південно-Східній Європі ворогували й боролися між собою:

• в Україні – радянські партизанські загони та бійці Червоної Армії, з одного боку, і вояки Української повстанської армії (УПА), з другого;

• у Польщі – Армія Крайова за підтримки польського емігрантського уряду та Армія Людова за підтримки СРСР;

• в Югославії – партизани і загони “четників”;

• у Греції – визвольна армія й національно-визвольний фронт.

Форми боротьби

Активні форми боротьби:

• розвідка (збирання та передача союзникам важливої військово-політичної інформації);

• розповсюдження листівок;

• терористичні акти проти поневолювачів та колабораціоністів;

• диверсії;

• створення бойових груп і підпільних організацій, їхні активні дії;

• створення партизанських загонів, їхня боротьба проти фашизму;

• повстання:

– 1943 р. – повстання у Варшавському гетто;

– серпень 1944 р. – Варшавське повстання;

– 1944 р.–збройне повстання в Парижі;

– 1944 р. – Словацьке повстання;

– весна 1945 р. – Празьке повстання.

Пасивні форми боротьби:

• слухали антифашистські передачі;

• читали антифашистську літературу;

• випускали неякісну і браковану продукцію;

• вели агітацію;

• намагалися ухилятися від роботи та відправлення до Німеччини;

• допомагали втікачам концтаборів;

• переховували євреїв.

Очолювали рух Опору партії різної орієнтації: соціалістичні, комуністичні, радикальні, націоналістичні.

 

Великого розмаху набув рух Опору в багатьох країнах Європи

Польща

На території Польщі були створені:

Армія Крайова – воєнізована структура, яка підпорядковувалася емігрантському польському уряду в Лондоні.

Армія Людова – створена польськими комуністами за сприяння СРСР. Рух Опору активізувався після Курської битви.

Квітень – червень 1943 р. Повстання у Варшавському гетто, яке було придушено. Загинуло й відправлено до таборів 76 тис. осіб.

1944 р. Армія Крайова зорганізувала повстання у Варшаві, яке було жорстоко придушено німцями.

Югославія

З 1941 р. в Югославії ведуться активні бойові дії проти фашистів.

1942 р. Було створено Народно-визвольну армію Югославії на чолі з Й. Броз Тито, яка вела активні бойові дії проти фашизму.

1943 р. Створено уряд нової Югославії – Антифашистське віче народного визволення Югославії на чолі з Й. Броз Тито. Протягом чотирьох років боротьби з окупантами югославські воїни й партизани знищили майже півмільйона фашистських солдатів та офіцерів.

Франція

Спочатку в Лондоні, а потім і на окупованій території. Франції активно діяла створена Шарлем де Голлем організація “Вільна Франція.

Червень 1943 р. В Алжирі утворено Французький комітет національного визволення на чолі з де Голлем, що був вищим керівним органом руху Опору. На місцях створювалися комітети визволення.

Серпень 1944 р. У Парижі вибухнуло повстання, що прискорило звільнення французької столиці.

Італія

На території Італії діяли партизанські бригади ім. Дж. Гарібальді. В їхніх рядах боролося 5 тис. радянських громадян, які втекли із таборів військовополонених.

З фашистами боролися комітети національного визволення, що складалися із шести партій.

Партизанські загони діяли в Албанії, Болгарії, Голландії, Данії, Норвегії, Чехо-Словаччині, Угорщині, Німеччині.

З осені 1941 р. у Греції розпочала активно діяти Визвольна армія, створена Національно-визвольним фронтом.

В Україні діяли радянське комуністичне підпілля та партизанський рух, а також самостійницький підпільний і партизанський рух.

СРСР був зацікавлений, щоб придушити національно-визвольний рух в Україні й Польщі, підступно й вміло використавши

для цього українсько-польський конфлікт. Рух Опору розгортався й у країнах, окупованих Японією.

У Бірмі, Малайзії, Філіппінах діяли партизанські армії.

Висновки

1. Рух Опору змінив характер Другої світової війни, яка стала національно-визвольною війною проти фашистських окупантів.

2. Він відволікав значні сили Німеччини та її союзників (до 10%).

3. Сприяв зміцненню антифашистської коаліції.

4. Допомагав зростанню свідомості народів, їхньому розумінню необхідності боротьби з фашизмом.

 

Домашнє завдання: Опрацювати § 31

 

Слідкуйте за змінами на цій сторінці!